Перша вистава відновленого театру з Маріуполя режисерки і керівника театру Людмили Колосович розповідає про життя і долю Василя Стуса. Емоційна, психологічна і дуже символічна робота у виконанні, безперечно, професіоналів своєї справи нагадує невивчені уроки історії та водночас показує у образі головного героя, якими б мали бути українці.

 

Твір пронизаний поезією Василя Стуса, яку майже безупину смачно і яскраво декламував головний герой. Вистава супроводжувалася сценами із життя поета, якого закатували у таборах за любов до України та українського слова. Водночас – висміяно цілу армію совєтських рабів режиму та прислужників, які за наказом згори нищили все, що йшло врозріз з інтересами партії.

 

Контрасту виставі додає зображення життя головного героя Василя Стуса на Донеччині у 60-ті-70-ті роки, коли там українське слово не лише зазнавало утисків, але й натрапляло на спротив серед місцевого населення. На жаль, ситуація з тих часів довго не змінювалося, що крім іншого, як слушно зауважив ведучий, теж призвело до наслідків, які маємо нині в Україні…

 

Під завісу вистави на фоні розбитого театру в Маріуполі головний герой продекламував безсмертний заповіт Василя Стуса «Як добре те, що смерті не боюсь я…» і закликав увесь світ допомагати Україні побороти ворожу орду…

 

«Прем’єра вистави “Крик нації…” сьогодні це наш крик і наш сигнал усьому світу, що українську культуру і українське мистецтво неможливо знищити, розбомбивши театри, як це зробили нелюди-рашисти у Маріуполі з Донецьким театром. Тому, що мистецтво живе у наших душах і, насправді, є тим, що нас об’єднує. І це справді так. Нападаючи на Україну, підступний ворог не міг здогадатися, що тим самим ще більше об’єднає нас, Схід і Захід, Південь і Північ. Хіба ще рік тому ми могли уявити, що прийматимемо у нас Донецький театр?… Символічно, що сьогоднішня прем’єра збіглася у часі з 32-річницею проголошення Декларації про державний суверенітет України. Тоді ми обрали курс до цивілізації, свободи і демократії. На жаль, упродовж усієї незалежності і, особливо, зараз нам доводиться платити високу ціну за цей вибір. Але ми точно вистоїмо, бо ми на своїй землі! І культурний фронт, який ви, шановні актори, представляєте, нам у цьому допоможе. Слава Україні!», – звернувся по завершенні вистави до акторів та глядачів голова Закарпатської облради.

 

Володимир Чубірко також пригадав, як три місяці тому зустрівся з режисеркою сьогоднішньої вистави Людмилою Колосович. На той час актори тікали з розбитого Маріуполя і кожен з них опинився у різних частинах України, хтось за кордоном, а хтось навіть перейшов на бік окупантів. Голова попросив зібрати акторів, допоміг їм із житлом та приміщенням для роботи. Власне сьогоднішня вистава – результат спільної роботи Донецької й Закарпатської ОВА та Закарпатської облради. На знак вдячності за допомогу у релокації театру, заступниця голови Донецької ОВА Юлія Костюніна вручила голові облради тризуб із солі, добутої на одній із донецьких шахт.

 

Театрали ж за свою працю отримали вітання і подяку від Президента України Володимира Зеленського.

 

Виставу театр поставить також 17 та 23 липня. Паралельно у фойє драмтеатру можна побачити фотовиставку “Літопис російсько-української війни”, яку презентовано перед початком вистави. На ній представлено близько 40 світлин військового фотокореспондента з Донеччини Сергія Ваганова про боротьбу українських бійців ЗСУ з окупантами.

 

На прем’єрі вистави та презентації фотовиставки також побували депутати облради Ольга Олексик та Зоя Темнохудова. Акторів та автора виставки вітали голова Закарпатської ОВА Віктор Микита та заступник голови Донецької ОВА Юлія Костюніна. Закарпатський академічний Музично-Драматичний театр , Закарпатська обласна державна адміністрація , Донецька обласна державна адміністрація , Павло Кириленко , Донецький академічний обласний драматичний театр  м.Маріуполь Донецький академічний обласний драматичний театр, м.Маріуполь – в Ужгороді